Іван Корсак "Гетьманич Орлик"

Книга в жанрі пасквіль. Присвячена життю сина Пилипа Орлика та тому, як звіроподібні москалі гнобили неньку Україну за часів царя Петра І. Не зважаючи на деякі цікаві історичні факти, книга мені категорино не сподобалась. Як на мене, вона являє приклад того, як деякі автори в прагненні до розбудови української історії втрачають почуття здорового глузду, міри, а подекуди і смаку.

По-перше, підбір та інтерпретація фактів. Так, я знаю, що історія - це не оранжерея з квітами. У мене є цілком адекватне уявлення про особу Петра Першого та нрави тієї епохи. Але коли автор починає копирсатися в лайні і при цьому голосно волати: "Дивіться, це лайно! Понюхайте, як воно смердить! Це москальске лайно!" - нічого крім огиди це не викликає.
Для прикладу, в прикінцевих поясненнях (де наводяться данні про історичних осіб) автор зводить всю характеристику Петра до факта його незаконнонародженності, нелегітимності прізвища "Романов", схильності до спустошуючих воєн, богохульства, до вбивства сина та смерті від сифілісу. Чудова за совєю об*єктивністю характеристика. Та біс вже з ним, але ж чому не давати відповідні характеристики й іншим діячам тієї епохи? Чому б не написати про Мазепу, що він 20 років був улюбленим "холопом Івашкою" того ж Петра? Чому така вибірковсть?

По-друге, літературність. Розумію, автор накопав цікавого матеріалу, але навіщо тужитись та видавати це за художній твір. Це ж просто страх якийсь! Кількість штампів (причому найгіршого гатунку) зашкалює. А стиль... Для прикладу, Пилип Орлик говорить до свого сина: "Але й мені з мамою, братами і сестрами твоїми велося непереливки. Я ніколи тобі про це не говорив, не хотів класти камінь на душу, бо в спудея мали б бути інші думки. Спершу доля не відверталася: 23 січня року 1711-го я вигідно уклав союзницький договір з Кримом, спеціальним привілеєм Туреччина визнала тоді ж мою владу, як єдиного гетьмана Правобережжя та Запоріжжя..." І так на цілу сторінку... І так по всій книзі... Особливо красиво виглядають промови злобних москалів. Прямо лубочний "Я паганая сабака, цар Максиміліян..."

Тьфу, одним словом.